Сади Семіраміди(друге стародавнє чудо світу) – не легенда, а історично доведений факт, хоча із їх створенням пов’язана легендарна історія про ассірійську царицю Семіраміду, яку взяв за дружину Навуходоносор в свої володіння недалеко від сучасного Багдаду (90 км): у Вавилон. Царівна сумувала у цьому піщаному місті, де не було жодного деревця чи травички. Навуходоносор вирішив зробити все, щоб його дружина не марніла на очах, і збудував висячі сади поруч зі своїм палацом. Це було приблизно 3 тисячі років тому...

Сади мали форму східчастої піраміди з чотирма уступами, на кожен з яких був насипаний родючий шар ґрунту та насаджені рідкісні дерева і квіти. Сади поливали за допомогою водопідйомних пристроїв, змонтованих найбільш відомими інженерами того часу. Вода подавалася по підйомному колесі до садів у шкіряних відрах. Величезна споруда спиралася на безліч колон, тому здалеку вона нагадувала садок, що завис у повітрі. Саме тому ці сади здавна називають „висячими”. Платформи терас являли собою складну конструкцію: в їх основі лежали масивні плити з каменю із шаром комишу, вкритого асфальтом. Потім йшов подвійний ряд цегли, а ще вище – свинцеві пластини для затримки води. Поверхи садів з’єднувалися широкими драбинами, оздобленими рожевим та білим каменем. Висота поверхів була приблизно 28 метрів, що забезпечувало достатньо світла для рослин.

Недовго проіснували сади Семіраміди (близько 200 років) – під час панування персів замок та сади разом із ним перетворилися на пустку. А після паводків Євфрату здавалося, що сади і зовсім зникли з лиця землі. Пізніше й саме місто Вавилон неодноразово було зруйноване. Саме тому довший час археологам не вдавалося знайти слідів чуда світу. Аж до кінця XIX століття, коли німецький вчений Роберт Кольдевей натрапив на сліди садів при розкопках у Вавилоні. Цей археолог був надзвичайною людиною, він водночас займався письменництвом, історією, архітектурою. Саме йому судилося відкопати дивні склепіння. Вони були під п’ятиметровим шаром щебеню та глини на горі Каср, котра приховувала руїни південної частини палацу. Вчений продовжував розкопки, розраховуючи знайти під склепінням підвальне приміщення. Але до його великого подиву під склепінням знаходилися лише стовпи, що підпирали його. Стовпи були з каменю, а каміння в месопотамській архітектурі було великою рідкістю. Нарешті Кольдевей виявив залишки глибокого кам’яного колодязя з дивною триступінчатою спіралеподібною шахтою. Знахідка зацікавила археолога, але не одразу наштовхнула його на думку про легендарні сади Семіраміди, про які тоді згадували лише в дитячих казках. Кольдевей розумів, що будова була споруджена тут з особливою метою. Після деяких пошуків та досліджень Кольдевей здогадався: йдеться про висячі сади, адже в усій літературі про Вавилон, починаючи з античності і закінчуючи клинописом, всюди мова про застосування каменю при будівництві йшла лише в дуже рідкісних випадках, а саме: при будівництві північної стіни району Каср та при будівництві висячих садів. Завдяки дослідженню знахідки Кольдевей зайнявся вивченням іноземних мов. Тоді він остаточно переконався в існуванні садів Семіраміди, під якими знаходилася дивовижна для того часу водопровідна система. Та сьогодні ми не можемо побачити навіть залишків садів, бо вони докорінно знищені паводками Євфрату. Інженери та художники сьогодення багаторазово намагалися відтворити дійсний вигляд висячих садів Семіраміди, але зробити це можна лише із легендарних описів та старовинних писань. На жаль, це чудо світу навіки залишатиметься загадкою.

Та, без сумнівів, цей дивовижний витвір людини з рідкісними деревами, чудесними квітами та свіжою прохолодою в спекотному Вавилоні справді треба назвати одним із чудес світу. У той час вавілоняни були одними з перших, кому спало на думку економно використовувати простір та проектувати сади на висоті. Згадка про сади Семіраміди одразу наштовхує на незвичайну винахідливість людей, що жили у давні часи, та завдяки яким сьогодні ми користуємося багатьма винаходами щодня.